Фрагмент роману «Бродяга і сліпий кіт».

— Поклич мільйони знедолених, і повірять вони, бо захочуть повірити, в глибині душі знаючи, що їх вкотре обдурять, як в перший раз. Але як це солодко, хоч і ненадовго не вірити, що тебе обдурять, тішитися, що покликали, згадали, нехай і всіх скопом. Але їх, безіменних, зо самі себе забули, ніколи не посадять поруч за стіл, дозволять лише постояти в дверях, подивитися на бенкет канібалів во ім'я Христа, на якому їх самих же і з'їдять, запиваючи вином і кров'ю Христа. З'їдять навіть їх знедоленість. Хтось скаже, це-дитяча безпосередність, наївність, довірливість. Але, як не шкода, немає. Це, швидше за все, гординя, або її дуже близька родичка.

— Тому що-скопом.

— І тому що і самі бенкетуючі — безіменні, не люди. Натовп. Тлум.

...

— Правда, собако бездомний, що навіть у тебе є ім'я, і ти його, звичайно, пам'ятаєш?

— Пам'ятаю ...

* * * 

Фрагмент роману «Бродяга і сліпий кіт».